In the middle of nowhere
В липні доводилось багато вигулювати собак та налаштувати всі підряд укулеле в музичному магазині Львова. Часом потрібно виїжджати якнайдалі, шукаючи відповіді на запитання, й потім вертатись додому автостопом.
Цей текст — частково поради для бродяг, схожих на нас, а також уривки історій з життя людей, яких нам пощастило зустріти по дорозі.
Чуєш, якщо їдеш мандрувати автостопом 33 дні, будь готовий опинитись будь-де в наступний момент! Весь цей час зі мною поруч була винахідниця та інженерка на півставки- camarada Яра, яка вміло приймає виклики життя, від обмеження ручної поклажі в літаку до повної безнадії на трасі “in the middle of nowhere”.
Наш остаточний маршрут вималювався таким: Львів-Польща-Німеччина- Греція- Болгарія-Македонія- Албанія- Чорногорія-Боснія та Герцеговина- Хорватія- Словенія- Угорщина- Берегово.
11 країн, 20+ міст, близько 50 застоплених машин, 3407 км. Лініями відмічені літаки та потяги, крапками- переміщення автостопом.
Бюджет: 110 євро/бродяга
Вміст рюкзака: каремат, спальник, одяг, гречка, горня, книга, укулеле.
Незмінний спонсор ночівель- couchsurfing.
В цій мандрівці водії часто казали, що завжди боялись підбирати автостоперів та з нами вирішили ризикнути вперше. Захоплюючі подорожі — це коли трошки страшно і тобі, і людям довкола.
Артур
З Áртуром ми їхали крізь зливу назустріч вечірнім променям рожевого сонця запис концерту Coldplay.
— Зараз звучатиме моя улюблена пісня, але в цьому записі вона звучить зовсім інакше. Допомагала мені в найскладніші моменти. Впізнаєш?
Він бізнесмен, виїхав з Польщі десятки років тому й збудував пару бізнесів. За освітою інженер, Артур радить лишатись розумними.
— Лондон, оооо, жахливе місто. А от в Манчестері ми мали п’ятикімнатний будинок з садком. Після Brexit я порахував збитки у бізнесі й сказав дружині: “Люба, пакуємо шмотки і валимо з цього лайна подалі”.
Себастьян
До шумних вулиць Берліну ми добирались п’ятьма машинами, ще й з собакою. А там вже Себастьян зустрів нас посмішкою до вух.
Він — професор з історії в місцевому університеті, активіст та анархо-комуніст. З любов’ю розказує про свою політичну групу, з якою вони видають часопис “Streets of sugar”. Ми побачимо всіх згодом, під час їх балконних зборів. А поки Себастьян вдягає нас, аби ми пройшли дрескод в один з найвідоміших клубів Берліну.
— Думаю, це занадто жіночно для Berghain.
— Ох, чорт, позич мені якусь чорну толстовку!
Себастьян каже, що в нього вдома теж комунізм, і ми можемо брати все, що захочемо. Заварює чай з свіжозірванної м’яти та дістає атласи із старими мапами. А я підбираю кросівки для його побачення. З дівчиною він списався в додатку типу Tinder, в якому першими можуть писати лише жінки.
Дитячість та щирість — це ключ до розуміння та прийняття себе. Себастьян має вдома купу м’яких іграшок.
— Ти що, не спиш вдома з м’якими монстрами в ліжку? Занадто крута для цього, га?
В ванній кімнаті величезне вікно, з якого видно канал та сусідню вулицю. Цей Neuköln — район лівих рухів Берліну. Так, так, це я про анархістів, комуністів, синдикалістів і так далі. Тут найвища кількість іммігрантів, та середній вік жителів певно ледве сягає 32 років. Тут ми вперше почули слово “сквот”.
Сквот — покинуте приміщення або будинок, обжитий зазвичай без згоди власника. Колишні фабрики, старі будинки, військові склади- все, про що забули власник та муніципальна влада, може розквітнути з ініціативи когорти творчих студентів.
Причини сквотингу зазвичай різні, основними можна виокремити культурні, економічні, політичні. Знайти в сквоті можна абсолютно все (все з власного досвіду)- бари, кав’ярні, галереї, офіси громадських організацій, відкриті спільні кухні, скейт-парки, зали для репетицій рок-груп, вуличний цирк.
Дії сквотерів у багатьох країнах вважають правопорушенням та тягнуть за собою конфлікт між власником спірного об’єкта й сквотерами, в якому держава зазвичай займає сторону власника.
Після падіння берлінського муру місто стало рекордсменом по створенню сквотів. Приміщення переважно захоплювали студенти, і це сприймалось з певною приязню від сусідів, оскільки вони обживали покинуті будинки та доглядали за простором довкола.
Круту візуалізацію з цього приводу можна глянути тут: http://www.berlin-besetzt.de/
Один з навідоміших панк-сквотів в місті зараз- Köpi. Тут живе близько 80 людей, всі питання вирішуються на загальних пленумах по понеділках. Не існує жодних ієрархій, за будинок відповідальність несе кожен мешканець. Спільнота різко засуджує сексизм, расизм, націоналізм та насильство.
Загалом Берліні панує атмосфера чотирьох R: Reduce, Reuse, Recycle, Rethink. Вулиці завалені книгами для буккросінгу, а непотрібний більше одяг виносять на узбіччя в коробках з підписом “Заберіть, будь ласка”. О так, свідоме споживацтво!
Sharing is caring.
Якщо ви думаєте, що мандрівки- це легко, мені варто зізнатись, що я хворіла на жахливу ангіну перші дні подорожі й важкувато дихала.
Тоді ми з Ярою вирішили говорити всім, що я просто не хочу говорити з людьми. Яра читала мені вголос уривки спогадів Жадана, а я як мала дитина тикала пальцем, коли бачила щось цікаве! Загалом, віднині я взагалі не люблю багато говорити.
Марк
Наше перше переселенняв 1,5 км закінчилось в сусідньому районі Kreuzberg. По дорозі ми набрели на чудовий дитячий майданчик з гіркою під 7 метрів. Ви колись задумувались про те, чому у нас в України лазити-бавитись можна тільки років так до 6, і саме на цей зріст розраховані всі гойдалки, лазалки та каруселі?
Подолавши круті сходи сторічного будинку, дзвонимо в двері Марка — студента соціології, який нині закінчує магістратуру, працює 3 дні на тиждень, подорожує й поза цим має час вписувати мандрівників. Має далеких родичів з Росії та півроку провчився по обміну в Москві. На стіні висить фотографія зустрічі Че Гевари та Хрущова в Грузії. В кімнаті лежать дві розлаштовані гітари та купа вінілових платівок.
Першу ніч ми разом дивились югославський фільм “Ко то тамо пева”. За сюжетом головні герої намагаються доїхати автобусом до Белграду, а я вперто пробую вловити бодай одне зрозуміле слово. Іронічно те, що згодом ми так і не потрапимо в Сербію, обігнувши довкола.
А поки — спільні сніданки та вечері разом з Марком:
— Soo.. Pakushali?
— Marc, you’re our german “babushka”!
Основна мова в Берліні англійська, добре німецьку знає лише корінне населення. Сусід Марка знизу —ірландець, зверху — тайландці. Кожен вечір цей скажений мікс вивалює на вулиці випити банку пива. Не в бар, а просто на міст посередині дороги.
Берлін — це навчитись приймати всіх.
Берлін різний, у нього немає центру, бо кожний район двіжує по-своєму. Тому no worries-твоє місце саме тебе знайде. Але ж заскочити на Темпелхоф- колишній аеропорт, який колись врятував блокадний Західний Берлін все ж вартує.
Джош
Відчуття “Fuck capitalism” — це коли стюарди Rynair починають продавати лотерейні квитки прямо на борту літака за рейсом Берлін-Атени.
Наш наступний хост, Джош- американець, який хоче побудувати власний будинок десь у лісі в Аризоні, а поки пише специфічну музику та грає на електрогітарі. Не знаю, коли він повернеться назад — проблеми з законом.
..
І з головою.
В його квартирі балкон з виходом на величенький дах. Якщо б такі володіння були на території країни потстрадянського простору- не уникнути йому добудов кімнат у вигляді напівмафів. Фактично, ми поселились там майже як Карлсон.
Це був найкращий дах для меланхолічного настрою, зірок та гри на укулеле.
Вдивляюсь зараз в зорі Атенів, і знову розумію, що не знаю нічого.
Не розумію, чому люди ховаються в камінні пасивних конфліктів.
Прокидаюсь від випадкових подій й рахую в безкінечність.
Насправді Греція є цілком доступною з їх безкоштовною доставкою додому кави за 1 євро. Проте студентство дається взнаки, тому скуповуючи овочі й фрукти на місцевих маркетах, перепробували всі можливі способи приготування гречки, яку заздалегідь привозли з України.
До речі, цікавий момент. Національним спортом Греції ми з Ярою однозначно назвали б швиряння одноразових пластикових пакетів-маєчок тобі в обличчя як тільки підходиш до продуктів. [візьми еко-торбу — влаштуй шок на місцевому ринку!]
Найкраще смакує гречка з оливковою олією, соняшниковим насінням, помідорами та руколою. Весь цей час з нашого міні-ресторану “У Наталі”постійно сміявся Джош —ми у відповідь заснували українське посольство прямо у нього на кухні, приклеївши табличку на холодильник.
Іронічно, що в той же день ще 4 мандрівниці: Марта, Галя, Магда та Леся намалювались на наших горизонтах. Даху вистачить на всіх, тому того вечора було засноване перше українське висотне село в Атенах.
Десь на третій день лазання по Греції в спробах знайти щось дійсно вартісне у мене в голові чітко закріпилася лише одна річ: “Ці специфічні американці”. Хоча думаю, нам просто на них не везло.
Джош ходив гуляти в пік спеки на найближчий пагорб. Я казала йому, що це точно не сприяє роботі серця, він лиш злився у відповідь. Вся його квартира в залишках минулого гармонійного життя — свічки, колекція замальовок на стінах та десь вісім горщиків засохлих квітів. А ще була швабра, яку я радісно відшукала в останній день.
— Навіщо ти миєш всюди підлогу, ми ж завтра їдемо звідси?
— Може це якось йому допоможе. Варто викинути хлам з квартири і безлад в голові припиниться. Він же тут завис!
— Я так не думаю. Йому просто лінь щось міняти.
Часто я пробую вирішити питання, на які я зовсім не маю впливу. Вартує відпускати та витрачати час на те, що дійсно в межах твого контролю.
Атени — це про приймати ситуацію такою, яка вона є.
Жадан пише, що по приїзду в Атени він, не знати чому, розпитував усіх перехожих, де знаходиться посольство Америки. Ми його теж не знайшли, проте надибали Стіва та Джея з Чикаго, які спочатку загубились на площі біля діючого парламенту, а потім годину не могли знайти нас на Пніксі —місці ораторів ще зі старих часів народних зборів афінських громадян. Гуглмапс ж маршрут туди не прокладають!
Загалом, на курортах нам з Ярою було важкувато знайти однодумців. Тут масштаби культури споживання вражають — купа моїх однолітків витрачають час та гроші, аби просто переміщатись з міста до міста, просто щоб відвідати паби та клуби, абсолютно не занурюючись глибше.
Сквот. Без імен.
Важливою частиною мандрівки був сквот, в який ми завалилися пообіді з дивною ідею знайти тут веганську кухню. Але спочатку коротко про історію місцини, де ми жили.
Екзархія- один з центральних районів міста, нині відомий як притулок анархістів, крайніх соціалістів та інтелектуальної еліти грецької столиці. Тут розташований політехнічний університет, з якого в 1973 році почалось повстання проти військової диктатури.
Зараз Екзархія є центром протистояння органів правопорядку та ліворадикальної молоді по всій країні. Наприклад, вбивство 15-річного анархіста в 2008 році призвело до багатомісячного загальнонаціонального страйку. Так як протестують греки, не протестує ніхто! [захоплені університети, окуповані школи, спалені відділки поліції, побиті машини, пограбовані банки, обмальований Акрополь]
Отож, сквот в Атенах. Двері відчинив іспанець, подивився на наші розгублені обличчя та махнувши рукою, покликав всередину. В них забиті вікна металевими пластинами, аби копи не закинули гранати з вулиці, а паркан довкола саду добротно обтянутий колючим металевим дротом.
Загалом це два чотириповерхових будинки та внутрішній двір. Кожного тижня є безкоштовний душ для всіх охочих. Рушники та миючі засоби за рахунок сквоту. Звідки тут вода та електрика точно ніхто не знає.
На даху живуть дві курки, які не несуть яйця, але перелітають з даху на дах. Літати вони навчились в ті часи, коли жителі сквоту вирощували траву, пташки нещадно її з’їдали: спочатку на першому поверсі, потім на другому і так далі. А ще всюди носяться три кошеняти.
If cats could talk to cops, they wouldn’t.
Зараз майже нікого з постійних жителів немає, всі на островах, та вони все одно мають нічне патрулювання. На стінах висять мапи міста та району.
Якби поліція завалилася сьогодні зранку, нас би вздрючили. Але ви ж розумієте, що ми все одно б’ємось до кінця?
Того дня на сусідній вулиці були сутички з поліцією, тому коли ми йшли там о 3 ночі, горло дерло від перцевого газу, а очі сльозились.
Звичайно, що ми лишились ночувати в сквоті. Тут був найсмачніший рис з овочами. На кухню їжа потрапляє різними шляхами, частину віддають після закриття вуличних ринків продавці, частину крадуть або купують.
Вночі нас зводили на сусідній схил побачити місто вночі, а там, серед каміння та зірок,підняли серйозну дискусію про те, чому на протестах жінки більше намагаються говорити з поліцією, ніж бити.
Всі приїжджають сюди, аби робити те, що не можуть у власній країні — побути два місяці революціонерами в Греції, щоб потім розказувати про це онукам.
Тут є француз, який співає та грає на гітарі (можна послухати тут). Юнака чекає стипендія на навчання в акторській школі в Бельгії, а поки що він планує застопити корбель до островів. Поруч албанець, який весь час жартує, що чи то хоче стріляти веганів, чи то скидати холодильники на поліцію. В кімнаті зверху живе американка. Вона тут нелегально, строк дозволеного перебування в країні давно закінчився. В школі їй багато розповідали про допомогу біженців, тому сюди вона приїхала допомагати, і зрозуміла, що єдине, що працює — це самоорганізація, а не ГО та гранти.
Десь о 2 ночі раптом повернувся з Салоніки драматург та поет з Шотландії. Він займається антропологією, пише сценарії фільмів і п’єс. У нього виданий збірник віршів, і він люб’язно читав нам свої улюблені під світло ліхтарика на телефоні. Яра вивела на обкладинці книги, як правильно писати українською “метелик”. А ще позичив книгу з картинами Малевича.
Наступний ранок почався з медового тахіні та апельсинів. У сквоті знають та вміють готувати каву в турці. До речі, саме тут я вперше побачила, що хтось сортує сміття у Греції. З даху спустився поет. Він ділив місце для ночівлі з курками, а зараз в білій сорочці та штанях впевненно крокує на бізнес зустріч.
Ранкове прибирання закінчилось тим, що іспанець наткнувся на пакет з коктейлями Молотова, з чого був дуже роздратований, бо ті, хто їх принесли, нікого не попередили й точно полишали відбитки пальців.
У нашого хоста вже є судимість. Його паспорт виявили на місці злочину, який він не скоював, але тут поліції такого провтику достатньо. Також у іспанця є два брати, старший з них вперше приїхав в Атени, якраз коли його арештували. Сімейні історії.
— Завжди тримайте ваші паспорти при собі, бо їх вкрадуть!
— Кому їх можна продати?
— Ви розумієте скільки тут нелегальних емігрантів?
— Українські паспорти їм точно не треба!
Люди приїжджають сюди на невизначений термін, а згодом лишаються назавжди.
I’m gonna fix my life after that.
Поради під кінець
Кордон: Якщо хочеш перетнути швидко — проходь його потягом, потім виходь з населеного пункту та починай стопити в зручному для зупинки машини місці.
Автостоп: З наших добирань Львів-Перемишль-Вроцлав-Берлін єдиним провтиком був вихід на автостраді в вісім смуг на розв’язці десь посеред поля. Як тільки вас беруть в машину, кажіть, що вийти зможете тільки на заправці/автобусній зупинці/в населеному пункті. Тоді нас врятувала поліція, яка забрала з пекла розв’язки і підкинула до Жешува на зручну зупинку.
Виїзд з міста до місця автостопу — окремий вид спорту та займає неймовірно багато часу. Загугли заздалегідь автозаправки, зупинки та автобуси. Також промаркуй всі зручні місця для виходу з машини далі по трасі прямо до місця призначення.
Сквот: Найкращий варіант вписатись сюди — знати особисто одного з жителів, познайомитись з яким можливо під час відкритих заходів сквоту. Ще один варіант — дізнатись, коли саме відбуваються щотижневі збори та прийти на них. Будь уважним, до туристів зазвичай ставляться скептично, тому жодних фото.